– О-о-ой-ве-е-ей, можна поду-у-умати-и-и!.. – цідив через губу Леонід Самсонович. – Який з того знання зиск, якщо ти ні на чому не граєш?! Ні на гітарі, ні на баяні. Ані навіть на скрипочці, як належить порядному єврейському хлопчикові… Гатько, от зізнайся: твоє нещастячко хоч на якомусь інструменті грає, окрім материнських нервів?!

Гатя зітхала в тому сенсі, що її Спартак ні на чому не грає – ні на музичних інструментах, ані навіть на її нервах. Що він спокійний хлопчик, вихований, слухняний і розумний. На що дядько лише рукою махав:

– Ні, не буде толку з мого племінничка!.. Не буде, і край.

* * *

Того вечора все розвивалося за звичним сценарієм. Леонід Самсонович і Рафаель Шаєвич заходилися згадувати, як одного разу, гасаючи вже майже відновленим повоєнним Хрещатиком, вони були раптово зупинені біля входу до одного з кафе якимсь генерал-майором – якщо судити за погонами з великою генеральською зіркою. Виявилося, що подане його дружині морозиво здалося нібито гіркуватим, хоча персонал дружно заперечував цей факт. Отож двоє подільських шибеників – Льонька з Рафкою – були залучені генералом на роль незалежних експертів-оцінювачів якості морозива…

Проте з’ївши по одній порції пломбіру, до єдиної думки вони не дійшли: якщо Рафка був цілком задоволений якістю продукції Київського хладокомбінату № 2, то Льонька погоджувався з товаришкою генеральшею, що морозиво таки гірчить – але трішечки, зовсім трішечки!.. Заради контролю обом принесли по другій порції холодних ласощів. І от же ж дивина: тепер експертні думки помінялися діаметрально – бо Рафчине морозиво гірчило, а Льончине – ні… З’ївши по третій порції, обидва заявили, що тепер гірчить їм обом і нахабно затребували по четвертій…

Тільки тоді генерал-майор розкусив підступну поведінку хитрунів – отож шибеникам довелось рятуватися від його гніву, тікаючи прохідними дворами на Володимирську гірку. Зате тепер, після стількох років, було про що згадати! Як раптом Леонід Самсонович взявся за своє:

– Готовий посперечатися на що завгодно, що мій племінничок ні на що подібне не здатен! Бо для таких розіграшів, який ми з Рафкою вчинили тому генералові, треба бути не просто розумним, але кмітливим і винахідливим. Отож якби в наш час уже був створений «Клуб веселих і кмітливих»… Та ми б були чемпіонами нашого КВК! А Спартак ваш… Та ніколи! Бо він тьху – й нема!.. От що він таке.

Треба зазначити, що на той момент компанія вже наполовину видудлила очищений «геологічним» способом самогон, тому розмова точилася на підвищених тонах. Звісно ж, за племінничка традиційно заступився Рафаель Шаєвич, несподівано заявивши, що знає одну каверзну задачку на кмітливість, на якій у нього «сипалися» навіть академіки.