– Гаразд, йди собі, піонере.

– Але ж стривай!.. – нарешті вийшов зі ступору Леонід Самсонович. – Ну гаразд, припустимо, ти все це справді уявив. Припустимо, обійшовся без рівняння. Та все одно потрібен час на те, щоб вигадати всю цю картинку… всю систему з терезами, маю на увазі. Та й прокрутити все це подумки…

– Я одразу ж все й уявив, і прокрутив. Картинка крутиться так само швидко, як кіно. Ба навіть швидше – за частку секунди.

– Але ж…

– Льонько, не лізь у пляшку, – зупинив його брат, – все зрозуміло.

І коли за помахом його руки Спартак нарешті зник з вітальні, Рафаель Шаєвич напівшепотом оголосив, що хлопець, поза сумнівом, малий геній. І що він себе в житті ще покаже. І не тільки знанням бардівських пісень…

Почувши таке, Гатя у захваті сплеснула руками, тоді як Андрій зітхнув і недовірливо покрутив головою. Та, поза сумнівом, найбільше враження своїми здібностями племінничок справив на видатного радянського геолога Рафаеля Шаєвича Левітіна. До речі, саме наступного після імпровізованого «іспиту на кмітливість» літа він запросив «юне обдарування, яке не купилося на ту саму задачку», в гості до Львова, де не тільки представив хлопця львівській рідні, але й повіз разом із своїм сином в Карпати на відпочинок на цілий тиждень – вражена Гатя про це якось розвідала…

* * *

Втім, незважаючи на той випадок, Леонід Самсонович все одно продовжував сумніватися у розумових здібностях племінничка. Нехай цей хитрун зачарував Рафку блискавично розв’язаною хитромудрою задачкою – тут нема нічого дивного. Адже їхні смаки уподібнилися ще раніше, коли видатний геолог-нафтовик завозив до Києва чергову бардівську пісню, почуту чи то в черговій розвідувальній експедиції, чи то на черговому збіговиську «переростків-романтиків з гітарами». А Спартак вивчав все нові й нові «трень-брень-пісеньки» просто з ходу, а вивчивши раз – вже не забував ніколи й міг цитувати за бажанням публіки…

Ні-ні, Леонід Самсонович – він тертий калач і стріляний горобець, його на м’якині не проведеш! Він свято вірив в ущербність племінничка, якого сестричка Гатя необдумано прижила від свого ґоя – сина простої селянки й невідомого батька. А те, що про цього загадкового чоловіка розповідали якісь там щемливі легенди, – це Леоніда Самсоновича ні в чому не переконувало. Мало чого можна понавигадувати у такому випадку! Ось зараз, наприклад, особливо модно втирати подібним безбатченкам, що невідомий чоловік, який один раз переспав з його мамашкою-одиначкою, – це видатний космонавт, мало не Юрій Гагарін! Або героїчний моряк, або льотчик… Хоча, як сказано у кінострічці «Джентльмени удачі» про персонажа актора Віцина, насправді це – «льотчик-нальотчик».