Переважна частина пасажирів, які сиділи ближче до проходу, відверталися, коли музикант проходив повз них. Лише дехто кидав брудні зіжмакані купюри до заяложеного і місцями подертого фетрового капелюха, що його баяніст примудрявся утримувати двома пальцями перед собою.

– Спарику!

– Га?..

Спартак озирнувся до двоюрідної сестри.

– Спарику, а чому ти нічого не подав цьому співакові?

– Він фальшивить.

– Що-що?.. Ти про що, братику?

– Фальшивить це мудило п’яне, кажу. В жодну ноту не потрапляє, а це все ж таки Висоцького пісня.

– Висоцького?

– Так, «Моя циганська». Одна з найулюбленіших.

– І все ж таки я ніколи навіть подумати не могла, що мій милий братик виросте таким свинячим жлобиськом.

– Ти-и-и… Про що це ти, Інго?

У погляді Спартака було стільки щирого нерозуміння, що вона майже повірила. Однак в останній момент дуже вчасно пригадала все, що говорив про двоюрідного брата її тато Льоня. На його думку, в Спартаку сконцентрувався увесь той негатив, який тільки можна було уявити: боягузтво, дурість, обмеженість, підлабузництво і водночас – неймовірна хитрість і підступність, вміння втертися в довіру й зірвати на свою користь приз долі, призначений іншому! Поза сумнівом, більш достойному, ніж він.

Хоча, якщо бути чесною, Інга далеко не завжди ставилася до свого київського кузена отак, як зараз. Швидше, навпаки… Зокрема, коли вони з Евеліною були ще зовсім маленькими, то завжди відмовлялися розуміти, чому Спартак є сином тітки Агати та її чоловіка – дядька Андрія – і чому він не може бути сином їхніх батьків?! Бо хлоп’я доводиться їм усього лише двоюрідним братиком, а якби був рідним – це було б значно цікавіше!

До речі, Інга іноді чула, як тато Льоня й мама Лія обговорювали дражливу тему: мовляв, ця дурепа Гатька взяла та й вискочила заміж за ґоя, через що необережно «зіпсувала кров» своєму синочкові, а виправити «ґойський» вплив можна тільки «нормальним єврейським вихованням» у родині «чистокровних»! Чудово розуміючи це, тато Льоня обережно зондував сімейний ґрунт щодо того, чи варто забрати Спартака в їхню родину й виховувати, як їхнього власного сина?! Бо своїми «бабськими фойле штиками» дурепа Гатька неодмінно занапастить хлопця…

Утім на всі подібні закиди мама Лія відповідала впертими відмовами. Адже при живих батьках ніхто в їхнє сімейство Спартака не віддасть – отож нехай росте дурним обмеженим боягузом і хитрим підступним підлабузником! Це діло його батьків, а хлопцеві… Що ж, з батьками хлопцеві явно не пощастило. Дійсно, Спартак не винен, що його батько – якийсь там недовчений селюк без роду-племені, а не такий розумник, як-от видатний будівничий металургійних комбінатів, орденоносець та очільник тресту Леонід Самсонович Литвак! З іншого боку, всім не може отак щастити. Хтось же мусить і в двірниках лишатися та сміття розгрібати… Таке життя, і з цим нічого не вдієш. І все. І крапка.