– Бо за нашими законами, братику мій любий, мої діти вважатимуться приналежними до нашого народу, а ті вилупки, які твоя шиксочка народить від тебе, – ні.

Спартак аж підскочив, ніби діставши потужного копняка, і проскреготав крізь зчеплені зуби:

– Чуєш, сестричко… Не смій називати мою Евку так, як ти її назвала.

– Бо інакше що?! Що інакше, братику мій?..

Було добре видно, яким могутнім зусиллям волі Спартак змусив заспокоїтися. І все ж він запитав уже стримано:

– Звідки у тобі все це паскудство? Невже це твої батьки прищепили…

– Мій тато – геній! А ти, Спарику… Ти просто дурник, от і все.

– Можливо, й дурник. Але ж ти з цією теорією… Ти… Та це просто!.. У мене бракує слів, сестричко.

– А як бракує, то й мовчи собі.

Того разу вони роз’їхалися, вперше у житті відчуваючи взаємне охолодження. Відбувалося це десь наприкінці «чорнобильського» 1986 року. А далі минули всього лише лічені місяці, й ця хитра шикса Евка померла дурною смертю. Здається – загинула, розбившись десь у горах… бо полюбляла не тільки зваблювати дурнуватих хлопчаків, як-от її непутящого братика, а ще й лазати непрохідними гірськими склонами, як ота коза.

До речі, коза і є!..

А швидше – козявка.

Усе це (і багато чого іншого) Інга висловила двоюрідному братику просто в обличчя, коли він уже вкотре їхав на свій дніпрорудненський ЗБОМ у вересні три роки тому. І ще додала спересердя:

«Так їй і треба, шиксі твоїй! І подякуй за те Богові, Який не захотів, щоб вона від тебе народжувала покручів, а тому вчасно прибрав з життя».

Спартак нічого не відповів на це, він лише мовчки зміряв кузину таким вбивчим поглядом, що Інга перелякано відсахнулася, мало не гепнувшись потилицею об стінку, немов Геша у «Діамантовій руці»[117]. І так само не сказавши жодного слова, полишив їхню квартиру.

Відтоді з братньо-сестринських відносин зникла вся колишня теплота. Чому так сталося, Інга відверто не розуміла: адже вона намагалася напутити молодшого за віком кузена, використовуючи батькову аргументацію! А оскільки її тато Льоня – поза сумнівом, геній, то він як завжди правий. Адже геній ніяк не може бути неправим!.. У такому разі Спартакові варто визнати помилковість власних переконань і засвоїти непересічну мудрість, яку йому дбайливо й обережно згодовують з долоні, немов маленькому горобчикові. Чому ж він не цінить турботу, проявлену щодо нього?..

Зрештою не втерпівши, Інга одного разу прямо спитала кузена, коли він нарешті припинить комизитися і що їй треба зробити задля відновлення відносин з улюбленим двоюрідним братиком. На його губах з’явилася м’яка посмішка, хоча лід з очей при цьому нікуди не зник: