– Ага!

– А подвиг Дев’ятаєва[157] – про нього розповіси?

– Та залюбки!

– Залюбки, кажеш?.. – погляд Миколи Семеновича раптом затуманився, і він ковтнув трохи мінералки. – А ти як розповідатимеш: як у підручнику написано чи-и-и… як насправді було?

– Як у підручнику, – знизав плечима Спартак, – бо про подвиг Дев’ятаєва скрізь однаково написано, я читав.

– Скрізь однаково… Чита-а-ав він, бачте… Кгм-м-м… А чи знаєш ти, комашко нахабна, що коли Дев’ятаєв назад до наших перелетів, його СМЕРШ р-р-раз – і до фільтраційного табору?

– Н-н-н… Не знаю, – заперечно мотнув головою хлопчик.

– А як ти до СМЕРШа ставишся?

– Нормально ставлюся, – не моргнувши оком, повідомив Спартак і пояснив: – СМЕРШ означає «смерть шпигунам», а виловлювати ворожих шпигунів під час війни – це нормально.

– Х-х-хех-х-х!.. Нормально брешеш.

Хлопець промовчав.

– Ну, можливо, й не брешеш, хто тебе розбере… А що з фільтраційного табору льотчика-втікача сам Корольов витягав, бо Дев’ятаєв міг дещо цікаве розказати про ракети «Фау», – про це знаєш?

– Не знаю.

– Ну отож… – скрушно зітхнув вчитель. – І нічого ти не знаєш насправді, але розказувати збираєшся… Нахаба ти малий – от ти хто.

– Так у підручнику ж не напишуть нічого такого, що ви нам на уроках розказуєте, Миколо Семеновичу!

– Ну, отож і користуйся тим, що я такий добрий.

– Я і користуюся…

– А що ти мені розкажеш з того, що я вам, комашкам, довбив протягом року? Давай-но будь-яку довільну тему. Н-ну?..

– Що саме?.. – наморщивши чоло, Спартак подумав трохи, потім вигуктув: – А давайте я про Петьку Чапая розкажу!

– Ану давай, – Микола Семенович знов присмоктався до горлечка пляшки «Миргородської», потім з’їв м’ясний пиріжок і всівся якомога зручніше, всім своїм виглядом демонструючи, що приготувався слухати.