– «Кол»! – проголосив своє рішення Микола Семенович, ледь дочекавшись завершення плутаної розповіді трьох задирак, які постійно переривали один одного.

– Шо-шо?.. – трохи здивовано перепитав Данька.

– Кол тобі! Кол йому! Кол і йому також! – гримнув учитель. – За сьогоднішній урок кожному – по одиниці!.. Ти мурльо, він мурльо і він також мурльо! Пам’ятаєте, дурбелики, як я вам історію про Мурла розказував, який до дівчини чіплявся? А тоді добрий хлопець-комсомолець натренувався у бокс, і летіло у нього оте Мурльо ногами уперед!

– Мурльо!.. Мурльо!.. – засміялися всі, окрім трьох зганьблених забіяк.

– Ну отож… Три мурла – три кола. Три бали на трьох. Ображати один одного за національною ознакою – це остання підлість. І все, і крапка.

– Миколо Семеновичу, це несправедливо.

Утім особливого ентузіазму в голосі Даньки не відчувалося. І недарма: адже він миттєво второпав, що одиницю легко виправити на…

– Тільки дивіться, щоб ніхто з вас не виправив у журналі ці одиниці на четвірки самостійно, – попередив вчитель. – Тільки через перездачу особисто мені! А перездачу… Я вам влаштую перездачу, стривайте!

Недобре всміхаючись, учитель відштовхнувся від стіни, неймовірною дугоподібною траєкторією дістався до вчительського столу, розкрив журнал п’ятого класу, відшукав свій розворот і почав виставляти оцінки за урок від 8 травня 1975 року: Арзуманян – «1», Гороховський – «1», Красноштан – «1», Чмут – «5».

– А Мареку п’ятірка за шо?! – обурився Данька.

– За куряче капшо, – філософічним тоном мовив Микола Семенович і закрив журнал.

І тут хтось тихо мовив:

– Во Рюрик дає!

– Ейленкріг! – не підводячи голови, вигукнув учитель.

– А чого це раптом Ейленкріг?! – обурено відгукнувся той і, мавпуючи героя кримінальної комедії «Джентльмени удачі», пробубонів невдоволено: – Коли щось, то одразу Ейленкріг…

– Це ти назвав мене Рюриком.

– А ви не бачили! – негайно завівся той.

– Зате чув.

– А ви доведіть!

– Пхе! Нащо доводити те, що й без того відомо?