Коли настала ніч, дивізія почала відхід на лівий берег Дніпра. Супротивник шалено обстрілював переправу. На жаль, знайшлося чимало бійців, які, як і новий командир полку, не вміли плавати.

Організувавши переправу всього особового складу, в воду полізли і ми з Артюхом і Пивоваровим. Пивоваров за першими моїми рухами зрозумів, що мене треба рятувати. Непомітно для себе я опинився на іншому березі й констатував: протягом доби двічі випробувавши свої плавальні здібності, я вже мав деякі успіхи. Втім, констатував я це про себе, не зовсім впевнений в тому, що Артюх та Пивоваров теж дійдуть такого висновку, не знаючи, з чим порівнювати. «Де Фіалка?» – подумав я. Як йому перепало сьогодні, моєму першому вчителеві плавання, моєму першому рятівникові… На війні багато нелегких для людини законів, але є й неймовірно високий в своїй шляхетності: сам потерпай, а товариша рятуй…

– Ти розумієш, Валерію Миколайовичу, що це означає, га?

– Невже мій батько і цей Артюх переправили на собі через Дніпро майбутнього маршала Бабаджаняна?!

Погляд ремонтника зробився трішечки божевільним. Підполковник задоволено мугикнув і охоче підтвердив:

– Означає! Саме це й означає.

– Неймовірно… А ми ж нічого цього не знали. Якого року ця книжка?

– Торік видана. Але це не перше видання, перше вийшло друком в тій же московській «Молодій Гвардії» в сімдесят другому році. Я не звертав уваги на мемуари Бабаджаняна, бо він танкіст, хоча тепер розумію, що слід було звернути. Але ти далі читай, далі!

І ремонтник прочитав те, що було під наступною закладкою:

– Сподіваюся, зараз, Бабаджанян, ти не ображений на наш лексикон? Окопники ми, – закінчив він як ні в чому не бувало. – «Окопники» – це він для красного слівця, – мовив Пивоваров після відходу Акименка, – ти не вір у цю грубість, показна вона у нього. Знаєш, є такі люди: їм здається, що мужність і мужикуватість – це тотожність. Насправді ж я Акименка зрозумів, він душею вболіває за тебе, за мене, за всіх. Це такий… Пивоваров зрозумів. Він майстер був розуміти, я – ні. Але, напевно, тому саме він був комісаром, а я стройовим командиром. І вчився у нього осягненню цієї науки «розуміти», розуміти людину. Без удаваної скромності скажу, що, напевно, політпрацівники тому і приятелювали зі мною, що помічали мою старанність в осягненні цієї науки.

– Сподіваюся, зараз, Бабаджанян, ти не ображений на наш лексикон? Окопники ми, – закінчив він як ні в чому не бувало.

– «Окопники» – це він для красного слівця, – мовив Пивоваров після відходу Акименка, – ти не вір у цю грубість, показна вона у нього. Знаєш, є такі люди: їм здається, що мужність і мужикуватість – це тотожність. Насправді ж я Акименка зрозумів, він душею вболіває за тебе, за мене, за всіх. Це такий…