– А-а-а, не видумуйте ви обоє! – махнув рукою підполковник. – Це у вас виходить, зовсім як у Райкіна: «В Греческом зале, в Греческом зале, как вам не стыдно! Ну, селедку развернул у него на плече… А что ему сделается? Двести лет стоял, еще простоит»[169]. Коротше, ми зайняті. Пішли по книжку… А ти поки що, – звернувся він до бібліотекарки, – картку мою читацьку знайди і знов у неї книжку напиши!

– Ту саму?

– Ту саму, авжеж, ту саму! А ми тобі книжку зараз винесемо.

– От тільки не просіть більше її на винос! У нас же читальна зала все ж таки, а не бібліотечний абонемент.

– А чого ж це ви настільки невдало книги розподіляєте між читальною залою та абонементом, що найцікавіше звідти навіть винести не можна?

Бібліотекарка лише руками розвела.

– Ну от, не знаєш, а до нас претензії пред’являєш, – кинув Красильщиков трохи зверхньо і звернувся до супутника: – Ну що ж, Валерію Миколайовичу, ходи за мною. Зараз буде тобі сюрприз! Вважаєш, що тут культурний заклад і храм мудрості? Гаразд, хай так! Тоді тримай руки по швах і книжок не торкайся!

– Та не буду, звісно ж, не буду.

– Ну, отож ходімо.

Проте щойно вони опинилися в проміжку між довжелезними книжковими стелажами, як підполковник змовницьки підморгнув супутникові:

– Не переймайся, Валерію Миколайовичу, це я для гримзи цієї сказав, щоб її заспокоїти. Бо у неї чоловік – полковник, якщо ти не знаєш, тому зайве конфліктувати з нею не варто. Але книжку ти бери, чого вже там…

– Та я б і справді краще руки вимив попередньо, – ремонтник знов оглянув долоні й додав: – Книги все ж таки, незручно виходить.

– Ну, як знаєш! Я тобі книжку покажу, де вона стоїть. А ти потім приведеш себе до ладу, в читальний зал запишешся, прийдеш і візьмеш. От і все.

– Краще б на абонемент…

– Нема такої на абонементі, я там усе передивився. Тільки в читальному залі… Ага, ось і вона!

Красильщиков указав на верхню полицю лівого стелажа, потім зняв з-під літери «Б» і продемонстрував товаришеві книжку мемуарів маршала бронетанкових військ Амазаспа Бабаджаняна «Дороги Перемоги» і мотнув головою кудись назад:

– Ну от, вертаймося. Зараз зареєструємо, і я тобі все покажу. Все-все…

– А як ти на неї натрапив?

– Та бач, полюбляю я спогади про війну читати! Недбайла[170] «В гвардійській сім’ї», Кожедуба «Три битви» та «Вірність Вітчизні», Речкалова[171] «В небі Молдавії» по декілька разів перечитав. А тут думаю собі: все льотчики та льотчики, такі самі, як-от я і ти…

– Ну-у-у… я все ж таки більше ремонтник, – скромно потупивши очі, мовив Валерій Миколайович.