– Ах, Кларочко, до чого ж це романтично, – зітхала Лілія Францівна, томно закочуючи очі до стелі. – Уяви собі: актор і дворянин в одному флаконі! Вся країна дивиться на цього талановитого красунчика, але його серце належить тобі й тільки тобі!

– Ріречко, аре ж Руї де Фюнес також кіноактор і дворянин, – резонно заперечувала дівиця Габель. – На нього не тірьки вся Франція дивиться, а й весь світ, можна сказати. Аре ж хіба він красунчик? Маренький, рисий і неймовірно смішний. Аре ж дворянин!

– Так-так, наш французький дворянин! Наша гордість! – екзальтовано вигукувала дівиця Демаре. – Нехай кажуть, що він смішний… А для мене він був би просто дотепним… і чарівним пустуном! Ах, наш пустунчик!

Клара Мусіївна не поділяла її настроїв, і поступово між давніми подругами почалося охолодження. Обидві страждали від цього, обидві мріяли про відновлення міцної жіночої дружби, однак нічого путящого у них не виходило. Чому? Важко сказати. Мабуть, так розпорядилася сама доля, вищі сили, в існування яких у нинішній час ніхто не вірив.

Як раптом ці самі вищі сили проявили свою волю просто із запаморочливою яскравістю! У когось із співробітників палітурного цеху настав день народження. Як водилося, в обідню перерву винуватець торжества накрив розкішний стіл. Іменинника привітали, випили по першій чарці, по другій… І тут – настирливий стукіт у двері! Потім ще і ще.

Коли терпець урвався, того, хто сидів найближче до дверей, попросили подивитися, що за нахаба не дає людям нормально пообідати. Найближче до дверей сиділа Клара Мусіївна – отож саме вона і з’ясувала наступне. Виявляється, несподіваного візитера звали Альбертом Рудольфовичем, на поліграфкомбінат він завітав, оскільки працює у відділі збуту лакофарбового заводу. Але принагідно його попросили з’ясувати, чому затримується випуск альбому вибраних робіт Ігоря Олександровича Алфьорова – колишнього багатолітнього головного архітектора Харкова, а тепер першого заступника голови Держбуду УРСР. Отож, хто міг би проконсультувати щодо альбому? Адже зривати строки виходу видання – це нікуди не годиться!

Оскільки візитер прибув на поліграфічний комбінат невчасно, його потягнули за стіл. Спочатку налили «штрафну», потім змусили промовляти третій тост – традиційно, за жінок. Саме під час тостування Альберт Рудольфович і пробовкнувся, що пов’язаний з товаришем Алфьоровим родинними узами, хоча й віддаленими. Тому-то відомий архітектор і попросив його з’ясувати ситуацію з підготовкою до друку свого альбому…

Точніше, подробиці про себе Альберт Рудольфович розповів вже персонально Кларі Мусіївні по завершенні застілля. Тоді-то і з’ясувалося, що він теж Алфьоров і що Алфьорови – це, виявляється, шляхетський рід, який походить від гетьмана Оліфера Остаповича Голуба, сподвижника Сагайдачного і Дорошенка. А те, що нащадок гетьмана працює у відділі збуту та займається постачанням фарби – то на це не треба зважати.