– А-а-а, не має значення! В авіації, то й в авіації. На тобі, оформлюй.

Чоловіки саме підійшли до столу бібліотекарки. Доки вона робила необхідні помітки у формулярах – мовчали. Відновили розмову, лише всівшись за віддалений стіл біля вікна:

– Ну, отже, начитався я мемуарів військових льотчиків та й думаю собі: гаразд, отак боротьба з фашистами в небі виглядала – а що ж на землі відбувалося?! Тоді і взявся за мемуари Бабаджаняна. А тут як здрасті – Пивоваров Микола Гнатович! А ти ж у нас теж Пивоваров, чи не так?

– Так.

– І ти у нас Валерій Миколайович, так?

– Так.

– І батько твій, про якого ні слуху ні духу ось уже тридцять п’ять років, – він же комісаром був, так?

– Так, полковим комісаром, – мовив ремонтник якомога спокійніше, хоча при цьому його гладко виголене підборіддя ледь помітно тремтіло, тремтів і тихий голос.

– Ну, тож я й подумав, а раптом це твій батько?! Отож на, читай!

Красильщиков розгорнув книжку мемуарів маршала Бабаджаняна на другому розділі «Війна!» й підсунув її ремонтникові. І той прочитав:

395-м полком, куди я був призначений, тимчасово командував начальник штабу І. В. Артюх. Я з ним зустрічався іще в двадцятих числах липня під Смоленськом, коли дивізія вела важкі бої на західному березі Дніпра. Розумний, діловитий, небагатослівний… Я був дуже радий, що саме такий буде у нас начштабом. Комісаром полку був М. Г. Пивоваров. З ним я познайомився щойно, але було відчуття, що знаємо один одного давно.

395-м полком, куди я був призначений, тимчасово командував начальник штабу І. В. Артюх. Я з ним зустрічався іще в двадцятих числах липня під Смоленськом, коли дивізія вела важкі бої на західному березі Дніпра. Розумний, діловитий, небагатослівний… Я був дуже радий, що саме такий буде у нас начштабом. Комісаром полку був М. Г. Пивоваров. З ним я познайомився щойно, але було відчуття, що знаємо один одного давно.

Прізвище полкового комісара було двічі підкреслене смужками, продавленими нігтем на паперовій сторінці.

– Це ви, товаришу підполковнику, прізвище підкреслили і куточок сторінки загнули?

Ремонтник підняв погляд на Красильщикова. Тепер у нього не тільки ледь помітно трусилося підборіддя, але також права щока.

– Я, Валерію Миколайовичу, авжеж я.

– Навіщо ви так? Книжка все ж таки…

– Та ти далі читай! – посміхнувся підполковник, дружньо поплескавши ремонтника по спині, затягнутій в темно-сірий комбінезон. І він прочитав:

Коли настала ніч, дивізія почала відхід на лівий берег Дніпра. Супротивник шалено обстрілював переправу. На жаль, знайшлося чимало бійців, які, як і новий командир полку, не вміли плавати. Організувавши переправу всього особового складу, в воду полізли і ми з Артюхом і Пивоваровим. Пивоваров за першими моїми рухами зрозумів, що мене треба рятувати. Непомітно для себе я опинився на іншому березі й констатував: протягом доби двічі випробувавши свої плавальні здібності, я вже мав деякі успіхи. Втім, констатував я це про себе, не зовсім впевнений в тому, що Артюх та Пивоваров теж дійдуть такого висновку, не знаючи, з чим порівнювати. «Де Фіалка?» – подумав я. Як йому перепало сьогодні, моєму першому вчителеві плавання, моєму першому рятівникові… На війні багато нелегких для людини законів, але є й неймовірно високий в своїй шляхетності: сам потерпай, а товариша рятуй…