— Ти зіпсувала мою хустинку.

— Забудь, — Аліна провела долонею по ґудзиках моєї розщіпнутої під шиєю сорочки.

— І все-таки.

— Не сміши мене. Хустинка — позавчорашній день.

З цими словами Аліна поклала її собі на голову і виконала кілька рухів східного танцю — зі спокусливою недбалістю.

Аліна не була неофіткою, я — теж.

— Я напишу тобі.

— Ти це серйозно?

Питання заскочило мене.

— Розслабся, — кинула вона, зжалившись.

— Ти крута тьолка, — сказав я, щоб замʼяти промах.

— Ти не перший, від кого це чую, — відрубала Аліна, спостерігаючи, яке враження справлять її слова. — Слухай, як ти потрапив сюди?

— Не зрозумів, — я спробував зіграти варʼята. З дівчатами це завжди проходило, таке їм навіть подобалося.

— Не прикидайся шлангом. Ти ж нічого не шариш. Ти що, гадаєш, що я повелася на оте твоє «Paris, mon amour»? — перекривила вона.

Алінина французька була такою самою бездоганною, як кожний рух її еластичного тіла. Здавалося, наче французька була закладена в її хромосомах, як і її досконалість. Вона була втіленням зграбності й сексу — розкутого, без церемоній і умовностей. Аліна понад кордонами. Для неї не існувало меж. Я вітаю вільні стосунки.

— Знаєш, що?

— Ні, — я знизав плечима.

— Так хочеться заїхати по твоїй пиці.

Вона стояла наді мною — свідома себе і розпещена цією свідомістю. Аліна мала чим похизуватися. Нас єднала якась невловна подібність, як між сестрою і братом. Аліна вагалася, наче щось обмірковувала; примруживши очі, вона вивчала мене, проте вже за мить знову опинилася в ліжку.

— Павук. Негідник.