– Шо-о-о?.. – не зрозумів той.

– Діадоха! Був ти у нас Дідом, а тепер Діадохою будеш.

– Ах ти ж Горох!.. Та я тобі!..

Під загальний регіт Йоська вправно ухилився від удару. Невідомо, чим би скінчилися нові з’ясування стосунків, якби пронизливий дзвінок не сповістив про завершення уроку. Проте, схоже, не для всіх…

– Сивак! – негайно вигукнув Микола Семенович і, коли Спартак обернувся до нього, мовив коротко: – Затримайся.

– У нас далі…

– А я кажу, затримайся! Хто у вас тут староста класу?

– Я староста, – Нонна Дудченко саме потяглася за журналом.

– От і добре, що ти! Передаси наступній вчительці… Що там у вас за наступний урок намічається?

– Російська література.

– Ага! Отож передаси Ганні Михайлівні, що я цього вашого Професора… ой, тьху ти!.. Що я Сивака затримав.

– А-а-а… навіщо?..

– Оскільки він демонструє блискучі знання з історії… причому не за своїм віком… Хочу його проекзаменувати трохи. Нащо мені він в класі такий красавéць, якщо він знає більше, ніж треба?! Поставлю йому п’ятірку за рік – і нехай гуляє. Але для цього попитати його по програмі треба. У мене зараз «вікно», слушний час, отож і займуся.

Коли всі вийшли, Микола Семенович кивнув на передню парту центрального ряду, що стояла впритул до його столу, і наказав:

– Сідай… Професоре.

– Я не Професор, я Сивак Спартак Андрійович, – зітхнув учень, примощуючись навпроти вчителя.

– Н-ну-у… якщо не Професор, то вундеркінд. Це також з німецької: «wunder» означає «чудовий», «дивовижний», «kinder» – «дитина».

– Хоч я англійську вивчаю, а не німецьку, проте мені відомо, хто такий вундеркінд, – кивнув хлопець. – От тільки слово це погане.

– Чому? Інші он навпаки заздрять, рвуться школу екстерном закінчити. А ти чого ж не рвешся? Невже тобі в школі подобається?

– Мама заборонила, – знизав плечима Спартак. – Вона вважає, що у мене мусить бути нормальне дитинство. Ну от, припустімо, поздаю я іспити екстерном, закінчу школу років у чотирнадцять, піду в інститут. Усі довкола – вже здоровезні дядьки, лише я один недоросток… Хіба це добре?