– Він був такий м’який, ввічливий – як-от ти зовсім. Вихований інтелігентний хлопець… якщо мати на увазі вроджену народну інтелігентність. Коли батько приїхав до Києва, щоб забрати рештки тіла сина, то він валявся у мене в ногах і ридма ридав отакенними сльозами. Все запитував: «Колю, Колю!.. Як же ти не догледів за моїм хлопчиком?! Я ж тебе просив… Просив, а ти не догледів». Це лячно, коли здоровий мужчина ридає, немов дівчисько. Лячно! А загинув він знаєш як? Отож слухай…

Розповідь учителя зупинив черговий дзвінок, що сповістив про закінчення чергового уроку. Лише тоді Микола Семенович відпустив учня, бо після російської літератури у п’ятому класі мала бути математика, та й до кабінету історії повинен був прийти на урок 9-А клас.

Сьогодні ввечері Спартак лягав спати вкрай щасливим: ще б пак, йому нарешті вдалося роздобути друге альтернативне свідчення про Куренівську трагедію! А разом з історією мами Гаті – третє за загальним ліком. Ще одну історію він почув від колишньої киянки, яка вийшла заміж за жителя Запоріжжя: торік вони відпочивали разом у Кирилівці на Азовському морі.

А ще треба якось викликати на відвертість тітку Елю, з якою його звів Марек. От тільки зробити це не надто просто. Треба підлаштувати все таким чином, щоб Марек привів його до тітки Ельвіри, а потім пішов би геть, залишивши їх удвох. Тоді можна буде розпитувати, не боячись, що про це дізнається його однокласник.

Утім, поки що лишалося обробити сьогоднішній «улов». Отож Спартак зробив те, що зазвичай робив щотижня в неділю ввечері: улігшись в ліжко, заплющив очі й почав в усіх можливих подробицях уявляти розвиток трагедії хвилину за хвилиною. Тільки тепер у цю картину стібок за стібком впліталися обставини останніх хвилин життя, а також загибель постового сержанта, який опинився у самому вирі подій. Крім того, Микола Семенович вніс певні додатки стосовно транспортної ситуації в місці катастрофи. Ех-х-х, знайти б когось із трамвайників! Тільки от де їх шукати?

Додивившись жахливе уявне кіно до останнього кадру, Спартак подумки відмотав його на початок і для надійності «прокрутив» усе знов. Історія міліціонера вплелася в уявну картинку надійно, він вже її не забуде. Адже головне було в тому, щоб не робити жодних записів! Записи можуть знайти, а в його мозок хто влізе?! Отож, ніхто.

Тепер усе – спати! Шкода, що Миколі Семеновичу не можна відкрити, що свого часу мама Гатя вчилася у нього: по-перше, історик може розповісти мамі, що вони говорили про Куренівську трагедію – а це неприпустимо, по-друге, він може сказати це Тамарі Антипівні – а вона тоді «заріже» Спартакові оцінку з української, як «зарізала» мамі Гаті. Шкода! Бо раптом Микола Семенович іще якісь деталі пригадає?