– Ну так, природно! Що ви ще можете сказати…

– Це запитання?

– Ні, твердження. А втім, облишимо констатації. Розкажіть докладніше.

– Ну-у-у… нас просто засудили.

– Несправедливо?

– Авжеж несправедливо! Адже ми порядок підтримували.

– У патрулі?

– У наряді «Добровільної народної дружини». А цей…

– Нетудихатько?

– Так, неповнолітній недомірок Нетудихатько. Оце точно, що «не туди»!.. Туди його!..

– Володимире Вікторовичу, я би попросив вас!

– Гаразд. Цей неповнолітній Нетудихатько був п’янючий в устільку.

– Володимире Вікторовичу, я би повторно попросив…

– Гаразд, нехай не в устільку. Нехай просто п’янючий.

– Хто це визначив?

– Очільник комсомольської трійки ДНД.

– Володимире Вікторовичу, я перепрошую, але зараз не сталінські часи, а тому козиряти словечками на кшталт «трійка» не варто. Особливо в кабінеті декана юридичного факультету.

– А ви що, хіба вважаєте рішення всіх сталінських трійок незаконними?

«Ого! А такому пальця до рота не клади – по лікоть руку відкусить!» – подумав Сокуренко. Але вголос мовив:

– По-перше, молодий чоловіче, зараз запитую я, а не ви, оскільки це ви прагнете поновитися на навчання, а не я. По-друге, моя парафія наукових досліджень – це юридична деонтологія[165]. І я, між іншим, намагаюсь розробити основні вимоги до професійно-правових обов’язків юриста, що були б аналогічні вимогам щодо лікаря. Ваша ж поведінка… поведінка вашого наряду… А-а-а, та чого вже там – комсомольської трійки ДНД, якщо користуватися вашою термінологією, була вкрай неетичною.