Якби ж спізнавшися з сектанткою, Гарась лишався таким же, як раніше, Аґлая б йому і словом не дорікнула. Навпаки, то є добре, що хоч на старості років, але одружитися вирішив. А якщо турботливу і працьовиту обрав – то й поготів. Біда в іншому: ця навіжена Надька-сектантка звабила у віру свою адвентичну також і новоспеченого чоловіка! Й відтепер по суботах вони обидва тільки й робили, що майже безперервно молилися.

Від такої, скажімо прямо, нелюдської зухвалості гуділа вся Бакота. Насамперед, висувалося припущення: а може, Надька ця ніяка не сектантка, а прихована жидівка? Дуже вже скидається на те… Гарась через подібні речі кільком односельцям ребра порахував і мармизяки начистив, але його доволі швидко дружина присоромила:

– Гарасю, хіба ж так можна? Адже Ісус вчив благословляти тих, хто тебе проклинає, творити добро тим, хто тебе ненавидить, й молитися за тих, хто вас переслідує, а ти руки розпускаєш. Нікуди це не годиться! Гріх то є.

Тоді «адвентичне» подружжя викликали на товариський суд, влаштований в сільському клубі. Однак вислухавши зусібіч скарги й догани на їхню адресу, Гарасим звернувся до односельців з єдиним запитанням:

– Людоньки добрії! Звертаюся до тих, хто старший: хіба ви не пам’ятаєте з довоєнних часів мішігнутого на всю голову жида Мошка? А якщо пам’ятаєте, то скажіть чесно: що й кому той Мошко заподіяв лихого, окрім лишень доброго? Кажіть мені зараз же, люди!

Ніхто не вронив ані звуку, тоді Гарасим завершив:

– Отож кому яке діло до того, адвентисти ми чи не адвентисти, жиди чи не жиди? Ми з Надійкою моєю вам не заважаємо, нікого в селі не займаємо – то будьте вже такі люб’язні, не займайте і ви нас!

Що тут скажеш? На тому товариський суд і завершився: нічого громада з «сектантським гніздом» зробити не змогла. А ввечері того ж самого дня Гарасим нарешті поговорив з Аґлаєю відверто, як-то кажуть – «по душам». Можливо, вперше в житті. При цьому на поверхню вилізло те, чого стара матір від сина зовсім не очікувала:

– Ми, мамо, хочемо до Канади перебратися. Тому вся ця людська нетерпимість, спроби образити мене чи Надійку, товариський суд навіть – все це добре! Це означа, що в Канадійському посольстві ми зможемо заявити про утиски на релігійному ґрунті. Тоді нам гарантовано візу дадуть!

– О-о-ой, синку! О-о-ой, що ж це воно таке коїться, га? – сплеснула руками Аґлая. – Хіба ж не можна було обійтися без того, щоб нашу сім’ю на все село не ганьбити? Ти б як не мене живу, то хоч би пам’ять батька покійного не паплюжив, бо люди ж кажуть: мовляв, дивіться, кого Амос з Аґлаєю своєю виростили: молодший син – психічний дохтур якийсь дивний, а старший – сектант-адвентист!